Мій  ідеал  громадянина – патріота

Патріотизм... Зараз це слово є загальновживаним, а патріотом може назвати себе кожен. Саме від цього воно втрачає своє важливе значення.

     Що ж для мене означає бути патріотом? Це, перш за все, відчуття щастя через те, що я народилася в Україні, це коли серце стискається і перехоплює подих від думки, що я – її часточка. Патріотизм – це щира відданість своєму народові, це любов до малої батьківщини, де я вперше почула мамину колискову, зробила перші кроки по рідній стежині, пізнала перші радощі і сльози, перші перемоги і невдачі. Це сильне почуття, яке допомагає подолати всі випробування долі в ім’я Батьківщини. Легко любити її могутню і заможну, значно важче – окрадену і слабку. Легко говорити, що ти патріот, значно ж важче бути ним. Почуття патріотизму  не можна передати словами, його потрібно відчувати серцем. Це покликання, як фундамент, закладається глибоко всередині і тече у людських жилах. На мою думку, саме таке підгрунтя було генетично закладене в серці Івана Никифоровича Степаненка, двічі Героя Радянського Союзу, заслуженого льотчика СРСР, генерал-майора авіації, мого земляка.

    Герой! Він проніс у своєму серці через усе життя нездоланну іскру патріота. Він – один із визволителів України-неньки від фашистських катів. Іван Никифорович здійснив понад 400 бойових вильотів, збив особисто 33 ворожих літаки і 8 у групових боях. Він  вірив у перемогу і виборов її. Виборов, ризикуючи власним життям. Виборов, бо мав у душі неоціненний скарб, який не зміг вирвати з його душі ніхто, - любов до землі, до оповитого мріями села Нехайки!

    Мені часто на думку спадають слова І.Н.Степаненка: "З чого починається Батьківщина... Для мене, наприклад, з батьківського дому, з села Нехайок, що в Драбівському районі на Черкащині. Село як село – маленький клаптик неозорої нашої Батьківщини. А проніс я його в душі крізь полум’я фронтів, найтяжчих воєнних років...” .  Так міг сказати справжній патріот!

    Я захоплююся моїм уславленим земляком, вірним сином безкрайої України, адже він зміг побороти фашистську чуму в тяжкі воєнні роки, гідно служив Батьківщині в мирний час, часто приїздив у рідне село, зустрічався з односельцями, допомагав їм,  

брав участь у вихованні підростаючого покоління. Я дякую моєму уславленому  земляку за його мужність, героїзм, відвагу, патріотизм, я дякую краю, який дав нам Героя, я пишаюся небесним Соколом, який для багатьох поколінь є і буде  взірцем патріота України!

Білогруд Людмила,

учениця 9 класу