Мій ідеал громадянина – патріота
Патріотизм... Зараз це слово є загальновживаним, а
патріотом може назвати себе кожен. Саме від цього воно втрачає своє важливе
значення.
Що ж для мене означає бути патріотом? Це, перш
за все, відчуття щастя через те, що я народилася в Україні, це коли серце
стискається і перехоплює подих від думки, що я – її часточка. Патріотизм – це
щира відданість своєму народові, це любов до малої батьківщини, де я вперше
почула мамину колискову, зробила перші кроки по рідній стежині, пізнала перші
радощі і сльози, перші перемоги і невдачі. Це сильне почуття, яке допомагає
подолати всі випробування долі в ім’я Батьківщини. Легко любити її могутню і заможну,
значно важче – окрадену і слабку. Легко говорити, що ти патріот, значно ж важче
бути ним. Почуття патріотизму не можна
передати словами, його потрібно відчувати серцем. Це покликання, як фундамент,
закладається глибоко всередині і тече у людських жилах. На мою думку, саме таке
підгрунтя було генетично закладене в серці Івана Никифоровича Степаненка, двічі
Героя Радянського Союзу, заслуженого льотчика СРСР, генерал-майора авіації,
мого земляка.
Герой! Він проніс у своєму серці через усе
життя нездоланну іскру патріота. Він – один із визволителів України-неньки від
фашистських катів. Іван Никифорович здійснив понад 400 бойових вильотів, збив
особисто 33 ворожих літаки і 8 у групових боях. Він вірив у перемогу і виборов її. Виборов, ризикуючи
власним життям. Виборов, бо мав у душі неоціненний скарб, який не зміг вирвати
з його душі ніхто, - любов до землі, до оповитого мріями села Нехайки!
Мені часто на думку спадають слова
І.Н.Степаненка: "З чого починається Батьківщина... Для мене, наприклад, з
батьківського дому, з села Нехайок, що в Драбівському районі на Черкащині. Село
як село – маленький клаптик неозорої нашої Батьківщини. А проніс я його в душі
крізь полум’я фронтів, найтяжчих воєнних років...” . Так міг сказати справжній патріот!
Я захоплююся моїм уславленим земляком,
вірним сином безкрайої України, адже він зміг побороти фашистську чуму в тяжкі
воєнні роки, гідно служив Батьківщині в мирний час, часто приїздив у рідне
село, зустрічався з односельцями, допомагав їм,
брав участь у
вихованні підростаючого покоління. Я дякую моєму уславленому земляку за його мужність, героїзм, відвагу, патріотизм, я
дякую краю, який дав нам Героя, я пишаюся небесним Соколом, який для багатьох
поколінь є і буде взірцем патріота
України!
Білогруд Людмила,
учениця 9 класу
|
